Ми – діти Божі, отже, самі Боги, -
Що мусим пам’ятати повсякчас.
Моря, степи, ліси і перелоги
Боги-Отці залишили для нас.
В довічний спадок нам подарували
Планету, що йменується Земля,
Гірські хребти, долини й перевали,
Повітря й надра, ріки і поля.
Веліли спадок берегти цей свято,
Усе, що в ньому і при ньому є,
Й наступним поколінням передати
Все те, що маєм – Боже і своє.
Ми – Божі діти, отже, самі Боги,
Безмежно щедрі, мов земля в жнива,
Забувши , скарб отримали від кого,
Розтринькуєм його, немов слова.
Було б кому! Не покидькам ж суспільства,
Не цій осатанілій саранчі,
Майстрам насилля, пограбунку, вбивства
Даєм від дому Отчого ключі.
Людці, що мовчки лізуть в зашморг самі,
Покірно зносять кпини, як воли,
Надумали піднятися над Богами,
І Боги це спокійно сприйняли?
Отямтеся, народжені Богами,
Не гніться, не коріться, не мовчіть!
Най буде гордість славних Предків з вами!
Ярмо духовне скиньте й розтопчіть.
Із гідністю пройдіть земні дороги,
А духом піднімайтесь до небес!
Бо ви – не хтось там… Ви – Творці! Ви – Боги!
Для вас Отці лишили світ увесь.

Поиск

Журнал Родноверие