Вінець Бога

З усіх усюд щасливців і невдах
Вела сюди проторена дорога,
Де Вінниця постала на горбах
Вінцем прекрасним чарівного Бога.

Ще дикість на планетній цілині
Утверджувалась в ратищах криваво,
А тут цивілізації вогні
Уже палали мирно і яскраво.

Вогні ці сотні тисяч літ тому
Над Богом запалили Божі діти
І понесли в світи, щоби пітьму
Яскравим світлом мудрості залити.

В чужих краях їх не згубився слід,
Він – у культурах Заходу і Сходу.
І горді ми, що витік наших Від
Від славних Предків, од коріння Роду.

Ми – їх нащадки й втримаєм в руці
Знамено рідне з Сонцем у зеніті.
Ми в ньому – золотисті промінці,
Дажбожим словом й ласкою зігріті.

Пливуть у сиву далечінь віки,
Гудуть шторми за батьківським порогом,
Та сяють самоцвітами зірки
В прекрасному Вінці над мирним Богом.