В краю, де верби гнуться величаво,
На крутозгині бузького плеча,
Зростала русокосая Купава -
Прекраснодушне тиверське дівча.
У неї личко — чисте бузьке плесо,
Брів серпенята наче жито жнуть,
В очах — смішинки, мов краплинки з весел,
Що човен вверх по течії женуть.
Купаво, ох, Купаво моя мила,
В тобі злилась краса дібров й лугів,
Я почуттів своїх здолать не в силах
До тебе, Мавко, з бузьких берегів,
Чарівна Мавко з бузьких берегів.
Скажи — і річку випрямлю для тебе,
Всі квіти світу зсиплю на поріг,
До тебе прихилю блакитне небо
І Шлях Чумацький простелю до ніг.
Купаво, зглянься, я без тебе гину,
Рятунку серцю не знайду ніде...
Вона ж розпрямить шию лебедину
І гордо лиш плечима поведе.
Купаво, ох, Купаво моя мила,
Невже ти князя ждеш із-за морів?
Скількох ти славних хлопців полонила,
Вродлива Мавко з бузьких берегів,
Чарівна Мавко з бузьких берегів!
Та якось по весні з чужого краю,
Мов чорна ненаситна саранча,
На землю рідну налетіла зграя
Жорстоких кровожерних яничар.
Одних хапали, в ланцюги кували,
Других вбивали, різали, сікли...
Схопили й безневинную Купаву
Й на аркані в неволю потягли.
Купаво, ох, Купаво моя славна,
Забудь про землю тиверських Богів,
Новою одаліскою султана
Ти станеш, Мавко з бузьких берегів,
Нещасна Мавко з бузьких берегів.
Її від подруг повели окремо,
Закрили личко від споглядин дня -
Окраса ж бо султанського гарему
Всім іншим полонянкам не рівня!
І ось вже хижа зграя йде до броду
На крутозламі вільної ріки,
І бранців заганяють в бузьку воду,
Щоб з нею розлучити на віки.
Та не встояв турецький поводир,
І бачили усі невільні люди,
Як він і сам пішов в глибокий вир.
Шумлять літа, вирують бузькі води,
Від яничар давно простиг і слід,
І лиш в легендах нашого народу
Навіки залишивсь Турецький брід.
Це тут Купава миє русі коси,
Спліта вінки з краси дібров й лугів,
Збирає у долоні срібні роси
Чарівна Мавка з бузьких берегів,
Русалка славна з бузьких берегів.
