Радой Славун, родун Славян,
Не кажи, не кажи своих ран!
Расскажи, расскажи про ослаби твои,
Расскажи, раскажи как заслави твои полонила воля
неми с запада яростно бьющей…
Мой Бог меня рабом не называл!
Мой Бог — не ваш, и он не жаждет жертвы.
Он сердце мне крестом не зашивал.
Мы не рабы! Мы Живы, мы бессмертны!
Мирославі Зуєнко – автору повісті
«Блискавиця Перунова»
зі щирим захватом і вдячністю за ті
відчуття що дарує цей твір.
Живосилу Лютому, чия  пісня
«МечАрея» стала поштовхом до
написання цього тексту
з глибокою повагою і вдячністю.
Пробачте Ви, Сини Вкраїни,
Що не німий і наче зрячий,
Все бачив і мовчав донині,
Був не холодний, не гарячий.
В краю, де верби гнуться величаво,
На крутозгині бузького плеча,
Зростала русокосая Купава -
Прекраснодушне тиверське дівча.
Не закреслили душу віки,
Досі дивимось в очі Сварогу,
Досі дні наші, тижні й роки
Дістаються в лічбу Числобогу.
Людське серце – титан незборимий,
Три джерела в нім вічно живі,
Але ворог підступно, незримо,
Ллє отруту в глибини святі.
З усіх усюд щасливців і невдах
Вела сюди проторена дорога,
Де Вінниця постала на горбах
Вінцем прекрасним чарівного Бога.
Чаклує волхв.
Зійшлись русини в коло -
Богів кохані діти. Не раби!
Чаклує волхв, а чи чарує долю,
Чи кличе вільний люд до боротьби?!

Поиск

Журнал Родноверие